У мене потроху назбирується колекція міні-культурних шоків, і щоб не звикнути до них занадто швидко, буду тут розповідати. Без коментарів. Наприклад, вчора перед лекцією одна дівчина з Нідерландів (її звати Марго ван Дейк, на вигляд - канонічна кухарка з картин старих голандців). Купила собі чипсів, з'їсти не встигла. Починається лекція, і я чую як вона хрустить чіпсами. Ну ясно, тихо їсти чіпси неможливо, але Марго не переймається, жує і уважно слухає лекцію, і так до кінця пачки.
А взагалі я не про чіпси. В Болоньї є традиція - по неділях ходити на Сан Луку, це монастир на горі за центром, від мене майже годину пішки. До нього веде найдовша в світі крита галерея, 666 колон під дахом. Ну і я ходила, а чо.
Це по дорозі, якась тиха вуличка в спокійному районі.
На дверях цього чудового будинку мене вразила табличка "здається" - може на фото цього не видно, але мені в голові не вкладається, хто міг би знімати таке палаццо.
Місто огороджено умовним муром. Умовним - бо муру давно нема, а лишилися лише ворота, 10 штук. Це одні з них, здається, найбільші.
Коли ми йшли назад ввечері, одна англійка сказала: "ми тут проходимо повз так, ніби це нормально". Ну ворота часів середньовіччя, ну і шо.
Тут жив італійський домовьонок Кузялеккьо. Он навіть меморіальну табличку повісили.
Так виглядає галерея, часом нудно.
А місцями - гарно
Вид на місто, нові райони.
А це вже Сан Лука. Якщо притягти з собою вино і їжу, можна влаштувати непоганий пікнік нагорі. Але якщо не взяти, то купити там ніде, ні води, ні навіть морозива.
Всякі лєсбіянки прохлаждаються
Немає коментарів:
Дописати коментар